— Ет, що я там буду в газетах вичитувати! Лаються, деруться, верещать, а все те пусте.
— Ну, не раз і в полові зерно буває. А ну погляньте ось тут! Нашу газету все-таки треба би читати.
І він з таємничим виразом вийняв із кишені зложене вчетверо число часопису «Gazeta Powszechna, godło Postep» з дня 30 жовтня. Калинович розгорнув число й почав перебігати його очима, а тим часом Згарський глядів йому в лице, всміхаючися під сивим усом і похитуючи головою.
По кількох хвилях Калинович відложив газету на бік і поглядаючи на возного, запитав із виразом розчаровання:
— Ну, і що ж? Усе стара січка.
— Так? Не знайшли нічого надзвичайного?
— Надзвичайного? — протягнув Калинович і, немов не вірячи своїм очам, почав ще раз перебігати шпальти газети.
— Ні, не можу добачити нічого такого, — мовив нарешті, знов кладучи газету на бюрко.
— А ну прочитайте оце! — мовив возний, тикаючи пальцем на сам кінець нумеру, де грубими літерами було надруковано:
Wydział główny miasta Lwowa wyznaczył z grona swego komisyę bezpieczenstwa, porządku publicznego i gwardyi narodowej, której to komisyji zadaniem jest czuwać nad bezpieczeństwem i porządkiem publicznym i użyć wszelkich środków do tego celu
