гвардії і чимраз більше втягалися в політику, говорив як із товаришами, іноді перекликався якимись короткими, лиш їм зрозумілими словами, або шептевся про щось у коридорі. Калинович чув себе чимраз більше одиноким у канцелярії і розумів добре, що коли так піде далі, то йому недовго доведеться вигрівати в ній місце.
Та ось від кількох тижнів атмосфера у Львові почала робитися чимраз гарячішою, хоча надворі настала осінь і вже почалися жовтневі сльоти. День-у-день по вулицях були збіговища, бійки гвардистів із вояками. Звістки з Відня, де вибухло явне повстання, повішено міністра Латура, не дозволено війську вирушати проти збунтованих угрів, а особливо звістки з Угорщини, де під проводом Кошута проголошено детронізацію Габсбургів і розпочалася вже кривава війна, наповнили серця польських патріотів гарячкою. У Відні працював генерал Бем, покинувши Львів, і снував смілі пляни розбиття Австрії; до Угорщини разом із угорськими вояками стаціонованими в Галичині купами тікали польські охотники, що в виборенню незалежної Угорщини бачили підвалину для визволення Польщі з-під австрійського ярма. Та й у самім Львові клекотіло, варилося щось непевне; загальне роздразнення, напруження зростало і грозило швидше чи пізніше вибухом.
Канцелярія державної бухгалтерії в тих останніх днях жовтня цілими днями бувала майже зовсім пуста; крім Калино-
