Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/355

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

зором окинув ситуацію, силкуючися моментально зорієнтуватися, що йому робити далі.

Ринок був пустий. Тут і там цокали та лускали кулі, піднімаючи клубки куряви. Але скоро лише Калинович показався на ринку, зараз його побачили невидимі очі з кількох попідхилюваних брам і десятки голосів загукали:

— Тікайте! Тікайте!

Калинович, не тямлячи гаразд, що робить, пустився бігти попід стіною ратушевого будинку, поки не добіг на ріг. Тут зирнув наперед себе і, побачивши перед собою відчинену браму в камениці Андріолія, скулився, шмигнув через ринок і просто в ту браму.

Камениця, добре звісна йому віддавна, мала перехід вузьким подвір'ям, просто до рогу єзуїтського костела. Він надіявся вибігти туди на площу Св. Духа а відци на Сикстуську вулицю, де була його квартиря. Одначе й тут йому зустрілася завада. Подвір'я в камениці Андріолія було повне людей: другий вихід був завалений різними меблями, полінами різаного дерева, тротуаровими плитами та іншими причандалами, з яких якраз на вилеті брами цеї камениці, між стіною сусіднього дому і єзуїтським костелом, будовано барикаду.

— Не можна туди йти! Не можна! — кричали до нього люди зайняті двиганням матеріялів.

— Я вам не перешкоджу! — благав Калинович. — Мені треба до дому.