— Еге! — жартували ті, — так як тому циганові, що казав: „Або вішай, або пускай, бо мені треба на ярмарок“. Тут залізним бобом частують, а йому хочеться додому!
— Яким залізним бобом?
— Хіба не чуєте, як пражать? Адже на площі Св. Духа одвах[1], то відтам вояки хочуть напасти на ринок, а ми їм кидаємо колоди під ноги.
— А ну! — крикнув якийсь комендант і вхопив Калиновича за карк. — До роботи! Несіть!
Калинович скулився ще дужче. Він не смів сперечатися, вхопив поліно на плече та й поніс, протискаючися з ним помалу до виходу. Вузькі сіни камениці подобали на передсінок пекла. Крик, стук, гуркіт тягарів і лускіт стріляння глушили, отуманювали. Калинович чув, як над його головою свистіли кулі, збиваючи штукатурку зі стін. Вихід із камениці також був забарикадований, крім невеликого отвору вгорі; при отворі стояла купка узброєних людей, які від часу до часу стріляли — Калинович переконався добре, що туди вийти й дістатися на Сикстуську вулицю ніяким світом не можна. Не довго думаючи, битий якоюсь лихорадкою, він кинув поліно, яке двигав досі на плечах і почав швидко протискатися назад туди, куди війшов, тобто на ринок. Тут брама була відчинена, а коли він добрався до неї, стріляння нараз затихло.
- ↑ Одвах — Hauptwache, гавптвахта.
