Це твої особисті прикмети, до яких мені нема ніякого діла. Для мене головна річ служба. Будеш нечесний у службі, підеш до криміналу. Будеш нещирий у службі, нажену тебе. Про це нема що й говорити. А мені поперед усього треба людей розумних, енергійних, смілих, кованих на всі чотири ноги, розумієш? Таких, щоб уміли зручно сповняти мої накази й навіть те, чого я їм не наказав. Щоб уміли відгадати мою волю, мою інтенцію. Щоб уміли робити моїм іменем, не наражаючи мене на одвічальність… робити урядово й ховати кінці в воду… щоб уміли в данім разі змовчати, а коли треба, то й потерпіти там, де через це можна відвернути одвічальність від мене. Розумієш? Я потребую таких урядників, щоб були в моїх руках без душі, без волі, без сумління, а про те все мали голову на карку. Розумієш, Калиновнч?
— Одно розумію, ексцеленціє, що я на такого урядника не здатний, — мовив Калинович.
— Так, маніпула маніпулою й буде, — згідно буркнув намісник і зробив такий жест, немов хотів відвернутися. Калинович поклонився, щоб іти геть уважаючи авдієнцію закінченою. Та нараз намісник обернувся до нього, немов нагло пригадав собі шось.
— А слухай, Калинович, скажи мені, як то ти бився на барикаді?
— Ексцеленціє, я не бився.
— Не бився? А як же ти вирятував ту панну… як її… Валіґурську з розвалин барикади?
