Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/422

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

беруть, що сіль дорога і що всьому тому повинен бути кінець.

— А про панщину не говорить, що нас тисне?

— Про панщину якось не так. На панщину більше Гриць відказує.

— Ага, то певно старий його навчив! — зареготався Осип. — Ну, але який же кінець хоче зробити панич із усею тою бідою?

— Та каже: всьому винні німці. Від них уся біда.

— Он воно що! Хіба німці завели панщину? — скрикнув Осип.

— Та панич каже, що німці. Вони наказали писати лівентарі[1], а з лівентарів усе лихо.

— Німці в нашім краю збагатилися! — додав другий парубок. — Послухай, якої співанки навчив нас панич. А ну, хлопці, разом голосами!

І серед вечерньої тиші разом кільканадцять молодих голосів затягло пісеньку:

Прийшли німці до краю
По свойому звичаю
З телячими торбами,
Тепер вони панами.
Дорога сіль, табака!
Кожний німець собака:
Що з поляка зрабує,
В свої сакви пакує.

— Ха, ха, ха! Правда, гарна пісенька! — зареготалися парубки, скінчивши співати.

 
  1. Лівентар — інвентар.