беруть, що сіль дорога і що всьому тому повинен бути кінець.
— А про панщину не говорить, що нас тисне?
— Про панщину якось не так. На панщину більше Гриць відказує.
— Ага, то певно старий його навчив! — зареготався Осип. — Ну, але який же кінець хоче зробити панич із усею тою бідою?
— Та каже: всьому винні німці. Від них уся біда.
— Он воно що! Хіба німці завели панщину? — скрикнув Осип.
— Та панич каже, що німці. Вони наказали писати лівентарі[1], а з лівентарів усе лихо.
— Німці в нашім краю збагатилися! — додав другий парубок. — Послухай, якої співанки навчив нас панич. А ну, хлопці, разом голосами!
І серед вечерньої тиші разом кільканадцять молодих голосів затягло пісеньку:
Прийшли німці до краю
По свойому звичаю
З телячими торбами,
Тепер вони панами.
Дорога сіль, табака!
Кожний німець собака:
Що з поляка зрабує,
В свої сакви пакує.
— Ха, ха, ха! Правда, гарна пісенька! — зареготалися парубки, скінчивши співати.
- ↑ Лівентар — інвентар.
