Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 4. Бориславські оповідання (1956).djvu/423

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Гарна, гарна, — понуро мовив Осип. — Тільки не дай Боже, щоби про неї довідався пан комісар, або який інший урядник.

— Або що?

— Ну, співали б ви її собі по пару літ на Грай-горі.

— На Грай-горі? А то що за Грай-гора?

— То такий палац, що в нім живуть закляті царевичі, а все в кайданах та до тачок приковані, а їх пильнують дракони, а все при шаблях і під карабінами.

— Господи! Що ж воно таке? Ми гадали, що тільки в байках таке є, а ти говориш…

— Ой, та й дурні ж ви! — огризнувся Осип. — Ну, то скажу вам на розум. Грай-гора, по-німецьки Шпільберг, то такий фестунок[1], що в ньому карають найтяжчих кримінальників. А тепер такі накази гострі, що за отаку пісеньку, як нічого, дістанеш пару літ тої Грай-гори.

— Ой, Господи! — жахнулися парубки. — А панич нічого нам не казав про це. Правда, він казав мовчати, але то тільки до якогось часу. Потім, каже…

— Коли потім?

— Або ми знаємо! Казав, що незадовго мусить бути кінець усій нашій біді.

— Кінець! А яким способом?

— Він того не казав.

— А ви його не питали?

— Та ніяково було. Але раз Гриць запитав, а він відповів, що швидко все нам розповість, а тепер ще не може.

 
  1. Фестунок — кріпость.