— Hi.
— А против цісарських урядників?
— Говорив.
— Що говорив?
— Говорив, що вони кривдять нарід, що їх би треба повиганяти з краю.
— Ага! — заскреготав комісар. — Повиганяти! А хто ж то мав їх виганяти?
— Не знаю. Він говорив, що є вже такі люди, що змовилися на те.
— Ага! Змовилися! А тебе не кликав, щоби й ти пристав до тих людей?
— Ні.
Комісар перервав допити й похилившися над папером, записав Грицеві зізнання. Потім заложивши перо за вухо і вперши в Гриця очі, запитав:
— Ну, а де ж він тепер, той твій панич?
— Не знаю.
— Не знаєш? Хлопче, говори правду!
— Не знаю, прошу пана. Я вчора рано лишив його на угорській границі. Думаю, що нині він уже десь на Угорщині.
— Що ж ти робив на угорській границі, що ти там його бачив?
— Я відпровадив його.
— Відпровадив? Відки?
— А відци, від нас.
— Ага, то він був у вас?
— Так, був.
І Гриць коротко розповів про свою стрічу з паничем на оборозі.
— А відки ж він узявся у вас на оборозі?
— Прийшов.
