— Та тo певно, що не прилетів, але відки?
— Не знаю.
— І чому ж власне до вас? Чому не йшов до дому, до двору?
— Видно боявся, а може думав, що двір спалений так, як по інших селах. А про нас знав, що його не зрадимо.
— Ага, не зрадите! А знаєш ти, що твій обов'язок був зараз, скоро побачив його на оборозі, завідомити про нього війта?
— Мій обов'язок? Цього не знаю! Панич не злодій і не розбійник, нічого злого не зробив, не приблуда ніякий.
— Але бунтівник! Проти цісарського уряду виступав! — люто крикнув комісар, тупаючи ногою.
Гриць замовк. Комісар писав, аж перо скрипіло, літаючи по сірому, бібулястому папері. По добрій хвилі почалися дальші допити.
— А ти нікому не говорив, що панич на вашім оборозі?
— Нікому.
— Ані татові, а ні мамі, а ні служниці?
— Нікому.
— А ні старому панові? Говори по правді!
Гриць поблід і якось змішався, та по хвилі твердо промовив:
— Ні.
— Бреше, це видно по нім, — подумав комісар, та не сказав нічого. Він і так уже мав тверду постанову, що зробити зі старим паном.
— Куди ж ти запровадив панича?
— На угорську границю.
