вільніному убранню. А по друге — лице! Це було лице трупа, огидливе, жовте, аж зеленкувате, з блідими губами, без крапельки крови, без виразу, аж страшне своєю мертвотою і бридкістю. Хоч волосся на голові вже геть було шпаковате, на лиці генерала не було ніякого заросту і це надавало йому ще огидливіший вираз. Тільки очі чорні, невеликі та блискучі бігали живо і, бачилось, пронизували чоловіка, вгризалися в тіло і в душу, та в них грав вираз такої безсердечної холодности, такої погорди до людей і такої безстидности, що вони робили більше вражіння очей їдовитої гадюки, ніж чоловіка. У Гриця дрож пробігла по всім тілі, коли його очі зустрілися з поглядом цього генерала. Він не міг видержати цього погляду і похилив очі з таким чуттям, немов би його впечено в саму душу.
Тим часом Нікодим запрезентувавши Гриця ще одному високому, статному панові з великими сивими вусами, в гвардійському мундирі, котрого він величав полковником, запровадив свойого гостя на другий кінець столу, де сиділа молодіж, посадив його й сам сів коло нього. Він заопікувався заклопотаним хлопцем, наклав йому в тарілку м'ясива, налив у чарку вина і припрошував дуже сердечно. В його голосі чути було давню щирість, що так подобалася Грицеві ще в селі. Загалом Гриць завважив, що сьогодні панич спокійніший, ніж був перед кількома днями, говорить весело, навіть жартує, і чує себе як дома. І інші молоді
