паничі, що сиділи близько нього, були для нього дуже чемні, припрошували його, щоби їв, стукалися з ним чарками й пили на його здоров'я. Тільки підвівши очі й зирнувши просто здовж столу, Гриць побачив вперті в нього гадючі очі генерала й знов почув, як мурашки забігали у нього за плечима.
— Що це за генерал такий у вас? — запитав він шептом панича.
— О, це славний чоловік! — шептав Нікодим. — Знаменитий чоловік, великий вояк. Це генерал Йосиф Бем! Запам'ятай собі його ім'я. В ньому наша головна надія.
Гриць не чував нічого про Бема, то й не міг розуміти гаразд паничевої радости. Він пробував здалека уважно придивлятися знаменитому генералові, але не міг, бо генерал майже не зводив із нього своїх очей, а Гриць не міг видержати його погляду.
Поки гості їли й пили, розмова йшла гуртова, голосна й безладна. Та коли поїли все, що було на столі, Нікодим поналивав усім чарки, генерал добув із кишені срібну табакерку і задзвонив об неї ножем. У кімнаті зробилося тихо і генерал дав слово господареві дому Нікодимові. Цей говорив коротко, подякував гостям, що прийшли до нього, подякував особливо генералові й випив за здоров'я гостей. По нім промовив полковник, головний комендант народової гвардії. Подякувавши господареві за гостину, він звів бесіду на Гриця, величав його, як героя з-під сільської стріхи, як надію кращої будучини.
