Гриць не знав, що йому робити. Він був постановив собі не брати грошей, — перстеня якось не випадало не брати. Уриваними словами він подякував за честь і за дарунок, та шептом висловив паничеві своє побоювання: ану ж, побачивши у нього такий дорогий перстінь, скажуть, що він украв його.
— На це є рада, — мовив панич, — дамо на внутрішньому боці перстеня вирити твоє ім'я і прізвище, а тоді носи його безпечно.
Коли настав який-такий спокій після цього епізоду, промовив генерал. Його голос був сухий, уриваний, мов удари палицею по дошці.
— Głupstwo to[1]! Говорімо про головне! Наскільки ви готові до повстання?
Ніхто не вмів гаразд відповісти на це питання. По досить довгій і прикрій мовчанці полковник почав вичислювати генералові відділи гвардії у Львові і по провінціяльних містах, та генерал скривився і перервав йому мову.
— Głupstwo to! Ваша гвардія не варта фунта клоччя. Маєте гармати?
Полковник здвигнув раменами.
— Гармати то ґрунт, — стукав своїм дерев'яним голосом генерал. — Поставлю дві гармати на Високім замку, а дві на платформі коло церкви св. Юра і маємо весь Львів у руках. Гармати мусимо дістати до рук. Гей, ти! — скрикнув він нараз, обертаючися до Гриця, — ти, Грицю! Сюди!
- ↑ Це дурниця.
