Гриць піднявся з місця, військовим кроком підійшов до генерала і станув перед ним по-військовому.
— Скільки маєте гармат на цитаделі?
— Не знаю, пане генерале. Я при піхоті.
— Мусиш дізнатися й донести мені за тиждень, розумієш? Сідай на своє місце.
Гриць відійшов і сів.
— Оце не гвардія, — півголосом промовив генерал до полковника. — Таких Гриців мусимо мати хоч кілька компаній. Зроблено заходи, щоб їх притягнути на наш бік?
Полковник здвигнув раменами.
— Не знаю, генерале. Це не моя річ. Я маю досить праці з гвардією, щоб яко-тако приготовити її. На військо я не маю впливу.
— А хто має?
— Не знаю, здасться пан Нікодим.
— Diable![1] — крикнув розсерджений генерал. — Полковнику, коли б я був комендантом і ви дали б мені таку відповідь, я велів би вас розстріляти. Ви комендант, ви повинні все знати, всім кермувати.
І обертаючися до пана Нікодима, він крикнув:
— Пане Нікодиме!
Цей підбіг і став перед генералом.
— Як стоїть справа з військом? Скільки маєте запевнених?
Нікодим увесь почервонів і пару хвиль даремно силкувався сказати слово.
— Поки що… поки що… я нав'язав зносини…
- ↑ Чорте!
