І він похилився і сказав генералові щось шептом.
— Głupstwo to! — буркнув гнівно генерал. — Наша справа чиста і ясна, не повинна боятися денного світла. Просто до цілі, то моя девіза. Гей ти, Грицю, — крикнув він, обертаючися до Гриця. — Сюди!
Гриць сидів мов оголомшений. Він почав розуміти, про що тут іде річ. Щось холодне стисло його за серце, та швидко він переміг себе і загартував своє серце тою самою рішучістю, що була в ньому тоді, коли комісар віддав його воякам на катування. Почувши голос генерала, до котрого тепер виразно чув якесь вороже успособлення, він піднявся з місця і підійшов до нього.
— Ти знаєш, про що тут іде річ?
— Знаю.
— Ну, про що?
— Хочете, панове, робити повстання.
— А що ж ти на це?
— Не знаю, проти кого воно має бути і чого хочете добиватися.
— Хочемо мати свою незалежну Польщу і відірватися від австрійського цісаря. Що ти на це?
— Пане генерале, я австрійський вояк і присягав цісареві на вірність.
— Głupstwo to! Як відірвемося, то присягнеш на вірність польському королеві.
— Пане генерале, я Русин і Польщі добиватися не хочу.
— Co? Co? Co?[1]
Генерал мов вухам своїм не вірив.
- ↑ Що? Що? Що?
