відходить. Знаєте, куди? На своє власне господарство!
— На своє власне? — дивувався ріпник. — Та де у нього господарство? Давно пропустив!
— Давно пропустив, а тепер відкупив. Власне вчора взяв сотку, щоб заплатити останню рату корчмареві, а завтра вертає до свойого села, покидає нас на завсігди. А хто його нарадив на це? Спитайте його самого! Мендель, не хто інший!
В тій хвилі з кошари почувся крик, потім гупання кроків. Робітник, що був при корбі, надбіг вуличкою і кричав задихавшись:
— Пане касієр! Пане касієр!
— Що там таке? — окликнувся Мендель.
— Ходіть до кошари! Борше! Борше!
— Та що там таке? — ледве промовив Мендель і, не чекаючи відповіді, почав бігти до кошари. Свіжо найнятий ямар побіг за ним.
— Ну, що сталося? — не то шептом, не то захриплим голосом запитав Мендель робітника, коли порівнявся з ним.
— Якесь нещастя!
— Що за нещастя?
— Ой, сам не знаю! Ходіть до кошари, самі подивіться! Ой Господи, душі в мені нема! Ще такого й не чував і не видав.
Не розпитуючи далі, всі три побігли до кошари. Там було зовсім темно, тільки одна дротяна лямпа слабо освічувала нутро дощаної буди. Робітник від млинка стояв над ямою і торгав линву, що зовсім вільно звисала з валу.
