— Ну, що таке сталося? Говори — промовив Мендель, озираючися довкола, немов шукаючи того, що так перестрашило робітників.
— Линва урвалася.
— Що? Як то може бути?
— Або я знаю! Дивіть самі!
Робітник, що стояв над ямою, знов поторгав за линву, замахав нею і вона мов батіг билася о дощані стіни ями.
— Ну, а Іван? Де Іван?
— У ямі.
— Як то в ямі? Спустився на місце?
— Ну, та певно, що на місці, але неживий. Адіть, ледве десять метрів линви розкрутилося.
— Та як же то було? Що? Куди? Говори за порядком! — говорив Мендель, усе ще не можучи зрозуміти, що сталося.
— Ой, Господи! Та хіба ж я знаю і розумію, як це сталося? Іван прийшов, прив'язався і я почав пускати його в долину. Кручу, кручу, аж нараз на десятім метрі чую, оттак як би в пальці тріс, і на корбі зробилося легко. І в тій самій хвилині в ямі тільки гур-гур-гур! І один страшний крик, і тихо. Ось і все. Урвалася линва, а Іван гримнув аж на дно, на 40 сажень.
Мендель, не мовлячи нічого, почав рвати на собі пейси і бігати по кошарі, мов божевільний.
— Ай вай! Ай вай! От клопіт! От нещастя! От цурес! Але ша! Може він ще живий! Слухайте, Митруню, — він обернувся до ново найнятого ріпника, — як гадаєте, може він ще живий?
