— Та то може бути. Аджеж на дні каменя нема?
— Ні, глина.
— Ну, коли не впав на дзюбак або не розбив собі голови по дорозі, то ще може бути живий.
— Але чути би було крик, стогнання, — закинув робітник від корби.
— Міг зомліти, заглушитися, — мовив Митро.
— Лізьте, Митруню! Бодай ви здорові були! Лізьте, може ще вирятуєте його.
— Та я би поліз, — мовив Митро, — але що ж то за ливна у вас, що урвалася під ним?
Він наблизився до ями, взяв за линву, котрої конець звисав на які два метри вниз у ямі, підняв його и почав оглядати при світлі лямпи. Це був старий ріпник і розумівся на роботі, але тут він став мов теля перед новими воротами. Такої штуки він ще не бачив! Він довго озирав линву в тім місці, де вона перервалася, мацав пальцями, призирався їй до світла і все хитав головою, немов не міг зрозуміти чогось. Мендель тривожними очима, весь блідий і з завмерлим серцем слідив за кожним його рухом.
— Не розумію! Ніяк не розумію, що сталося тій линві. Як могла вона перерватися?
— Може проржавіла? — несміло мовив Мендель.
— Та на це воно мусить вийти, бо якби навмисно була протята, то було би видно, був би гладкий перекрій. Мусіла проржавіти.
