ролю, бо я знаю, яка її ціна і яка її вартість. Тепер я міцніше узброєний на твої стріли. Тепер я й сам сиджу за естетичними заборолами, що мов шліфована сталь відкидають від себе всі кулі та ґранати фальшивих слів, і сліз, і сміхів.
Говори собі, пиши собі, що хочеш! Я тепер дивлюсь на все оком естета, розпізнаю кожний момент фальшивої гри. І де ти сміятимешся, я байдужно здвигну раменами. І де ти плакатимеш, я засміюся і скажу: «Ні, дитино! Це не так! Тут іще того й того треба до осягнення повної ілюзії». І де ти впадеш у патос, там я скривлю уста і скажу: «Тфі, це вже зовсім злий смак»!
Говори собі! Пиши собі! А я почитаю далі.
«Не сердься на мене, мій Массіно, не сердься на мене!
Тямиш, як я з українського Хоми перехристила тебе на італійського Томассо, а цього здрібнила на Томассіно, а цього вкоротила на Массіно? І як ти тоді сердився на мене за те, що я протягом одної години, між трьома серіями поцілуїв і пестощів тричі перехристила тебе?
Ти все сердився на мене. Твоя любов виявлялася головно сердитістю. Була немов мимовільна, силувана концесія для твоєї пророцької чи апостольської гідности.
Ха, ха, ха! Тямиш, яким пророком і апостолом я пізнала тебе? Як ти не говорив, а благовістив, не кланявся, а снис-
