Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

крови, своєї вдачі робила так, як мусила і не могла інакше?

Ха, ха, ха! Я освічений чоловик — матеріяліст і детермініст, і ставлю таке питання! Я вірю, що в природі ані один атом не порушується інакше, як під впливом неминучої конечности, і я смію ще сумніватися, щоб людина могла поступати не так, як мусить? Не так, як тягне її вічний, неохибний, хоч у цьому разі безмірно скомплікований паралелограм сил!

Це тільки ми глупі й тупі, не розуміючи законів того скомплікованого паралелограму, не добачаючи всіх тих сил, що складаються на його результат, плещемо про вільну волю, про злу волю або самоволю людини. І плачемо, коли рух по перекутні того паралелограму перейде через наше глупе, невидюще, егоїстичне серце і скалічить або бодай болюче торкне його.

Каже, що вона перетерпіла багато…

Каже, що могла б на мене нарікати, що я не зробив нічогісінько, щоб задержати її, прикувати її до себе. Що я колисався в колисці сибаритства та егоїзму, поки вона розливала передо мною коштовні пахощі своєї першої любови…

Це — гм — це… це таке, що не сьогодні слід про це думати.

Це може затруїти чоловікові не лише передвечір нового року, але навіть розкоші раю.

Ні, про це годі думати! Чоловік не може доходити кожній колоді кінця, а то «i