Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 5. Оповідання (1956).djvu/248

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

Відтак «збивши ровту», то-єсть зібравши купу людей, пішли від села до села по злодіях, і кожному на зарінку[1] перед церквою завдали таку кару, яку вважали потрібною: головним злодіям повипікали очі, іншим поприпалювали підошви та всипали по парі сот патиків, а то ще деяких і «постемплювали»[2], щоб значні[3] були. На послідок дійшло діло й до Гершка. Його вивели з хати, і таки перед вікнами вбили, як собаку, одним ударом обуха в голову. Хлопців тільки різками висікли. Справивши такий громадський суд над злодіями, розійшлися. Справа донеслася до жандармерії, почалося слідство, хто вбив Гершка, але хлопці не могли нікого пізнати, бо то були самі чужосільні, ще й позачорнювані сажею, а інші злодії мовчали, ще й ховалися від жандармів по лісах, щоб у додатку до громадської кари не вскочити ще й у панську справедливість. Так усе й пропало.

Хлопці лишилися після батька, як на пожарищі. Ровта забрала всі гроші і все крадене добро, що найшлося в коморі; перед смертю Гершко признався навіть, де стоїть у лісі покрадена худоба. Красти тепер уже ані Ґава ані Вовкун не осмілювались: вони бачили смерть батька, і вона їм незатертими буквами вписалась у пам'ять. Мов сновиди ходили довкола опустілої хати та ревли з голоду і зі страху. Люди за «Бог да прости» давали

  1. Зарінок — пусте поле, часом заросле кущами.
  2. Постемплювати — випалити залізом клеймо.
  3. Значні — позначені.