в тебе голова мудра та проворна, і нічого нам більше не треба! Ну, поглянь лишень, поглянь добре довкола, і скажи сам, чи для такої красоти, для такого ґешефту не варто запрягтися на рік, на два?
Ґава мовчав. Вовкунів вогонь, бачилось, звільна переходив і в його душу. Він став на кіпці й очима пожирав чудову гірську околицю, що стелилася перед ним.
— Ага! — радісно скрикнув Вовкун, — бачиш, починаєш смакувати! Чекай лише, ще ти не те скажеш, коли зійдемо в долину, коли побачиш село, розбалакаєшся з хлопами, пізнаєш двір, дідича! Попросту, Ґаво, пальці оближеш, ще й меду не коштувавши!
— Ну, ну, — напівнедовірливо, а напівпохапливо сказав Ґава.
— Кажу тобі: хлопи, як діти, а багаті, як чорти! Тут з одними волами які ґешефти можна робити! Ну, та цього не я тебе стану вчити! Але головна річ: двір. Двір має оті ліси, найбільшу часть полонин. Усе, що тут бачиш, двірське! То ж до двора мусимо взятися з цілою силою, руками й ногами. І кажу тобі, Ґаво, нігде на світі ти може не знайдеш другого двора, другого дідича, з котрим би так легко можна було дійти до кінця, як із тутешнім! Я вже маю уложене в голові, як під нього підійти, але то така річ, що перед часом нема що з нею вихапуватися. Роздивимося, то й порадимося. Тільки я певний, що все буде добре.
Ґава слухав тих слів без тіні недовірливости. Одна згадка про ґешефти з во-