тяжчій недолі стрічає добродія чарівника, переймає від нього чарівні слова й закляття і йде в світ здобувати собі долю та помагати другим. Проймаючими, а заразом простими словами рисував його терпіння й пригоди, зустрічі з шандарями, неволю в арендаря, забавно не раз мішаючи те, про що казки говорять, з тим, чого сам зазнав.
Ніколи ще не бачив я хлопця, котрий би так гаряче брався до книжки, як Йосько. Бачилося, що за тих пару неділь хотів надолужити те, що занедбав у кільканадцяти літах. Найбільше гризся тим, що осінні дні такі короткі, а в казні так скоро зовсім смеркалося. Одне наше віконце, звернене к заходові і положене майже під стелею, скупо тільки світла пропускало навіть у полудне; о четвертій годині вже читати годі було. А Йосько рад би був день удвоє продовжити. Нарешті врадуваний закликав:
— Маю! Буду читати при вікні, там розвиднюється скоріше і видно довше, ніж у казні.
— Невигідно тобі буде читати, стоячи на руштуванню — кажу йому. — Зрештою то для тебе зависоко.
— Сидіти буду так високо, як мені подобається! — каже.
— Як же то зробиш?
— Прив'яжу простирало двома кінцями до ґрати, в зігнуття покладу звитий у трубу коц і сяду на нього, як на сідло.
І справді, винахід був дуже практичний і відтоді всі в криміналі так роблять. Кілька день Йосько просто любувався
