рого унадився ходити щовечера. Жінка дивилася на те все сумно, — але не могла сперти мужа, — боялася його чогось, відколи почула, що став для неї холодний. Вони обоє гризлися мовчки, чули, що якась погана рука невидимо викопала між ними глибоку пропасть, котрої вже нічо не вигатить. І дивно, сумно, важко було дивитися збоку на тих двоє людей, так ніжних і люб'ячих, а так нещасливих, — як вони чахли та сохли одне коло одного, та мучилися догадками про вину другого, не маючи ніякого твердого переконання і не сміючи, по мя'кості та ніжності своїх характерів випімнути собі все, виговорити свої догадки ясно і отверто. Старий Новітній гадав, що жінка жде його смерти, і старався пити над міру і бути якнайрідше коли в хаті. Вона знов думала, що він нелюбить її, — і тільки дивувалася, чому він п'є і слабне. Чи вона була винна? Цього не знав допевно ні Новітній, ні його услужливі сусіди, — це могла знати лиш вона одна, — а вона була така спокійна і щаслива дивлячись на своїх дітей, що Новітній часто сумнівався про правду своїх догадок. Ні, вона не могла бути винна! Не могла бути невірною жінкою! Невірні жінки не можуть бути такі супокійні, глядячи на дітей, котрі їм раз-у-раз нагадують їх проступок! Але чому ж ті діти такі неподібні ні до нього, ні до неї? А відки ж сусіди з такою певністю говорять про її сходини з якимось панком?… Такі думки мучили не раз старого Новітнього, і не втихали навіть тоді, коли він силу-
