Так.
А народ! А маси, що також жиють і працюють і мають право до розкошів життя?
Хіба я бороню їм жити і розкошуватися? Тільки ж коли вони не можуть розкошуватися моєю поезією, то значить, жити спільним зі мною життям чуття, то що я винен тому? Чи задля того маю зректися своєі вищости, що вони не доросли до мене?
Дійсна вищість почуває себе до обов'язків супроти нижчих. Noblesse oblige.[1]
Як кого. Мене ні. Які обов'язки сповняє цвіт? Цвіте і пахне. Мотилем не орють, цвітами в печі не топлять. Найвища функція, найвищий обов'язок артиста — бути артистом, творцем, бути самим собою. Він незалежний ні від кого, він пан, він цар, він бог. Не він обов'язаний до вдячности суспільності, що видала і виплекала його, а суспільність повинна чтити, шанувати, обожати його, за те одне, що він є. Бо він цвіт її, сума її найкращих сил, найпіднеслішого чуття, екстракт її мізку і квінтесенція її нервів.
І за ту честь, за той пошановок, за те обожання чим він має платити суспільності?
- ↑ Стан зобов'язує.
