судді і до старшого цісаря. До того, що над усіма нами суддя і цісар. Там станемо оба, там будемо правдатися. Там не поможуть ані печатки громадські, ані свідки, ані адвокати. Там, сараку, все ясно буде, як на долоні. Там відразу буде видно, хто кого кривдив!
І він ішов, стискаючи в мозолистій руці обух свойого топірця.
Йшов і не бачив, як по обох його боках, невідступно крок-у-крок із ним, ішли два велетні, вищі головами над смереки, а незримі смертним очам. Він говорив сам до себе, інколи в думці, інколи півголосом, а не чув розмови своїх таємних, невідступних товаришів. Один із них був білий, другий чорний; одного голос був сумний, жалісний, мов голос сопілки, загублений серед непроглядної, безлюдної полонини, а голос другого був хриплий, насмішливий, брутальний та зневажливий.
Чорний демон: А що, розумієш тепер, до чого воно йде?
Білий: Давно зрозумів; болить моя душа.
Чорний: І віриш, що не потрапиш відвернути цього чоловіка від його наміру?
Білий: Вірю в ласку й доброту того, хто сотворив його й мене.
Чорний: Тхе! Це не відповідь на моє питання. Ховаєшся за Творця, щоб не признатися до своєї слабости.
Білий: Моя слабість з його волі. Так само, як твоя хвилева перемога.
Чорний: Не плети дурниць! Моя перемога! В чім вона? Чи я боровся за неї?
