побиваються його смертю, — ану ж хтось із них навмисно задав йому отрути, щоб увалити Мошка в біду! Самі отруїли його й самі наробили репету. Хто розголосив, той розпоросив. Мошка проймав циганський піт при такій думці. Адже, не дай Боже, якби це оказалось правдою, то його положення може бути страшенне. Він один заходився з Пилипюком, годував і поїв його, він один мав інтерес у його смерті, він запевняв прилюдно, що Пилипюк не отруєний, а тепер на тобі! Нема й балакання, що його зараз арештують. І це ще буде найліпше, бо якби його не арештували, то Пилипюкові свояки самі уб'ють його, коли не в день, під час похорону, то зараз першої ночі. А потім слідство, шукання, допити — і в'язниця, в'язниця, в'язниця! А що таке слідство в гуцульських горах, проти жида, на якого кожний має щось на пеньку, де з тисяч суперечних та недокладних зізнань і сам чорт не добуде правди й де на кожну сплетню, на кожну нісенітницю можна знайти десять свідків, у яких при добрім заході вмовиш, що захочеш, і які потім готові заприсягти, що все це бачили на власні очі, — ой, Мошко знав це дуже добре! Адже й сам він не раз мачав пальці в таких справах, помагав заплутувати найпростіші справи, щоб і чорт у них не знайшов ладу, працював щиро над тим, щоб цісарське правосуддя зводити на манівці. А що, як тепер йому доведеться спійматись у ті самі сільця! Пилипюкові свояки багаті, не пожалують кошту та й заходу, щоб обмотати, обчорнити, обвину-
