Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/139

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ватити його. Певна річ, і він не одинокий на світі, і за ним, на його користь піде в рух машина — велика, довгорука машина шинкарів і крамарів. Що як що, а вже пропасти йому не дадуть. Про те, щоб він міг бути засуджений, нема й чого думати. В крайнім разі, коли б усе складалось на його некористь, в останній хвилі всі акти пропадуть із канцелярії, як це вже не раз бувало в подібних випадках, а тоді, по довших місяцях, розпочинай усе слідство наново! Ну, так, але до того часу ти, Мошку, сиди в криміналі! Ай-ай-ай! Скільки біди, скільки клопоту! Чи не ліпше зібратися зараз та тікати? За одну ніч можна перехопитися через Чорногору — Мошко знає полонинські стежки — і бути на Угорщині. А там безпечно можна переждати часи першого заколоту. А там проясниться, видно буде, чи можна вернути спокійно, чи може й зовсім перенестися туди, шукати за горами нового осідку, нового поля діяльности.

Але ні, Мошко відкинув цю думку. Хто ще знає, чи є чого полошитися? Побачимо, що скаже комісія. Його втека була би найліпшим доказом на користь його ворогів. Утік, значить, почувався до вини. Це значило би для нього повну руїну. Стратити все, що здобув досі тяжкими заходами, довголітнім паньканням з оцими дикими гуцулами. Лишити жінку, дітей серед цієї тічні! Ні, на разі нема ще потреби. Якби справді грозило щось гірше, то в усякім разі буде ще час. Адже зараз на місці не арештують його, а хоч арештують, то й то ще не амінь, ще