призначених до суду, під проводом двох дозорців з-поміж вислужених військових людей, узброєних рушницями з багнетами на гостро.
Обох братів, як також пошкодованого ними господаря, переслухав іще вчора комісар поліційний, а сьогодні прислав повідомлення до поліційного арешту, що їх папери будуть відступлені карному судові, що їх самих треба негайно туди відіслати.
— Ану, панове злодії, ставайте парами! Руш! — закомандував старший «дід», себто дозорець конвою.
Арештанти мовчки виконали його наказ і похід рушив через фіртку «фурдигарні» на вулицю! Один «дід» ішов спереду, а другий ззаду. Хоча на вулиці по сильнім дощі було болото, не йшли пішоходом, але, по припису, краєм вулиці, куди їздять вози, бродили по кістки в зимнім болоті. Що наші герої були без обуви, про це мабуть і згадувати не треба.
Перед будинком поліції похід задержався на хвилину. Один з «дідів» пішов на інспекцію, щоб забрати папери арештантів, а ті дзвонили зубами на вулиці. Росив дрібний, але густий і холодний дощик і ані сліду не було вчорашнього теплого дня. Прохожі під дощовиком манджали поспішно, хто куди, ледве оком кидаючи на купку обдертих і знівичених суб'єктів, що з німою завистю поглядали за кожним, що відходив, не то благаючи його про якусь допомогу, а бодай потіху, не то докоряючи йому в міру, як байдужно віддалявся.
