правдивих людей почали снуватися поперед мене воздушні, млисті, неозначені, а тим страшніші маровища. Сидір був злісний! Та споминка відживила в моїй голові всі дива, якими в казках заселений ліс. Мавки з зеленими косами гойдаються на березових гілках. Лісовики визирають з нутра дупельнавих осик і регочуться голосно, любуючись переляком чоловіка. Під корінням вільх на багновищах сидять столітні, вивалоокі жаби, порослі мохом, — а коли неосторожний чоловік наступить на котру, то тому нога всохне або мати вмре. Мені поза плечима почав пробігати мороз, але думка не могла відірватися від поганих привидів. В'язанка сіна, що лежала перед моїми очима на возі, перемінилася в моїй уяві в купу хворосту та гілля, наметаного на таке місце в лісі, де забито і закопано чоловіка. Мені живо представилось таке місце. Гущавина непроходима. Підсадкуваті ялички збились густою купою, сплелись своїми зеленими, розщепіреними руками міцно і стоять довкола заклятого місця, мов діти, що танцюють «великої ями».
Але посеред них — ні, попід них, мов пискір, просковзуються дві стежки, давно-давно утоптані, але давно й закинені. Хто знає, відколи не ходили ними люди, — а прецінь вони не заростають травою і тягнуться, мов чорні нитки, мов річки запеклої і скріплої крови, в нутро непроглядної, лісової зелені. Вони гладкі, тверді і холодні, мов слимаки.
А поверх них, поверх густих яличок здвигається друга величезна верства зе-
