Аж ось з-під купи ломаччя поволі, поволі висувається з землі щось біле. То не гриб виростає так швидко з вогкої землі, то людська рука, Миколова рука, висувається і киває до мене, манить мене д' собі…
Я заверещав щосили і стратив пам'ять про все, що мене окружало.
|
|
Коли пробудився, чув велике ослаблення в цілім тілі. Мені здавалось, що щось давить мене в груди і не дає дихати. При тім почув я докучливий біль в голові, немов мені крізь вуха вертить хтось аж до мозку сверликами. Я застогнав. Надо мною нахилилися мама і прошептали:
— Що тобі, Івасику?
Я нічого не відповідав, тільки глядів німими очима на їх лице, зіссане безсонницею та грижею. Я силувався пригадати собі, де я і що зо мною, але дарма. Позад мене було темно. Ані одне лице, крім маминого, не приходило мені в тямку, — і я знов пронир в м'ягку, холодячу і бездонну хвилю забуття.
|
|
Пізніше ажень я дізнався, що, сидячи довгий час (від десятої перед полуднем аж десь до четвертої з полудня) на возі з відкритою головою, шапка зсунулась була з моєї голови, й сам не знав, коли, виставлений у весь той час на спрагу сонячну, я дістав запалення мозку. Родичі застали мене зомлілого в руках сторонніх людей, котрі на мій наглий вереск збіглися до нашого возу. Від того дня
