Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/238

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

ся, щось термосить мене за плече, прокидаюся — поліціянт.

— Що пан тут сплять? — питає.

— Так, ходив та й здрімався.

— Де пан ночують?

— Ніде.

— Прошу зо мною!

— Куди?

— Не питай, а ходи! — сказав він грубо.

Прийшли до поліції. Комісар знав мене.

— А, то ви? — спитав.

— Я.

— Дійшло нас донесення, що ви остаєте без удержання.

— Віднині, так.

— І без помешкання.

— Правда.

— І без заняття, — цідив він слова. — А за тим не прогнівайтесь, коли покищо кажу умістити вас в нашім притулку, а відтак поліція зарядить, що треба, щоб вас, яко не маючого ніяких засобів удержання, примусово відставити на місце уродження.

— Алеж моє місце уродження в горах, десь у турчанськім повіті! — скрикнув я.

— То нічого не шкодить.

— Алеж я там не маю нікого знакомого ані близького. Батько мій був там пару літ попом, відтак перенісся і вмер коло Дрогобича!

— То нас нічого не обходить! Право наказує, а ми робимо. Ординанс, відпровадити цього пана, помістити відповідно!

Від тої хвилі починається темнота забуття. Немов в моїй голові усі основи перевернулися догори ногами, всі образи