— Ну, рушайте до келії! — і пішов наперед коридором. Врешті щез у темній заглибині муру, в якій були зовсім чорні, дубові двері, оковані довкола і навхрест грубими залізними штабами з малим віконцем по середині, забитим бляхою, рідко подіравленою як друшляк[1], а крім того замиканою назверх залізними дверцятами. Ключник отворив потім замок при дверях і, одпираючи їх, впустив братів по одному до середини, крикнувши:
— Цувакс! І ще цувакс!
І при тих словах не занедбав одному і другому дати знов в'язкою ключів у плечі і то з притиском, так що хлопцям аж сльози в очах поставали. За арештантами і ключник війшов до келії, лишаючи за собою двері відхилені.
Казня під числом 44 була одна з ліпших у цілім закладі. Вже те одно, що находилася на другім поверсі, було корисне: була низька, вікно мала більше й доступніше, а тим самим мала більше світла і виду, ніж келія на першім поверсі, а тим більше на партері. Була то зрештою комнатка зовсім низька, що мала ледве 6 кроків здовж, а 4 поперек. Попід стінами по обох боках вікна стояли два тапчани, один застелений, а другий з голих дощок. У протилежних кутах по обох боках дверей стояла в однім куті залізна піч, скута залізними обручами, немов дуже тяжкий злочинець, а власне тому, щоби арештанти не могли зняти
- ↑ Друшляк — з німецького Durchschlag — кухонне начиння з заліза для протирання яблук, гороху та ін.
