По всіх судах мене волочать, сотки свідків стягають і нічого доказати мені не можуть; я осліп у слідстві, посивів у слідстві і чую, що в слідстві помру, а вини мені не докажуть.
Все це сказав голосом спокійним без ніякого зворушення або обурення, вліпивши свої білками і кров'ю заплилі очі в пустий простір, немов би з якоїсь невидної книжки читав суху записку про якусь дивну і зовсім байдужу подію. Але на хлопців те коротке оповідання тим сильніше зробило вражіння. Стояли, запираючи дух у собі і вдивляючись у діда з зовсім іншим почуттям, з незатаєним співчуттям і милосердям.
— Маєте, злодії, сінник, — сказав ключник, отворяючи двері, — хоч варто би вам так зробити, щоби ви спали на голих дошках.
Арештант положив сінник на тапчані і мимоходом шепнув щось дідові, на що той лише головою кивнув. Арештант пішов, двері замкнулися, а хлопці взялися стелити ліжко. Сінник був великий, так що для обох їх було на нім місця доволі. Також і коц один для обох вистарчав так, що Влодко пошептавши з братом, звернувся до діда.
— Може вам ще одного коца треба? Для нас буде одного.
— А як змерзнете? Тут іще не топлять, аж від Усіх Святих починають, а вночі холодно.
— Маємо дві простині! А може ви мерзнете вночі, то вам коц пригодиться.
— Авжеж, що мерзну, — сказав дід, приймаючи коц. — Бог заплатить вам, діти!
