в касі ще других десять тисяч. Чуєш, Ежен, це неспасенний гріх лишати нашого інтенданта в такій непевності!
— Хто хоче, хай їде, — повторив, мов машина, Ежен. А далі, обертаючись до товариства, сказав: — Як буде час роз'їхатися, то я скажу. А наперед казати я не дурень. Я хочу бути в веселім товаристві до останньої хвилі, а не серед сичів, таких як ви нині. Гей же до склянок! Ану те, затягайте пісень, починайте танець, забаву, що хочете, щоб тільки шуміло. Ануте, живо.
— Може добродійство газетку нову дозволять? Дневники[1] свіжі, політичні, літературні, гумористичні, ілюстровані, тутошні й заграничні! — відозвався нараз серед оживаючого гомону товариства тремтячий, глухий, старечий голос.
Всі, незвісно чого, стрепенулися й позирнули на двері. В дверях, напіввідчинених, стояв старий згорблений чоловік. Його поморщене худе лице, глибоко запалі очі, тремтячі худі руки, що держали свіжий номер газети, убогий полатаний убір, — усе те становило різку суперечність з веселим молодим і багатством оточеним товариством. Ця суперечність прикро поразила всіх і викликала в них неприємне чуття, якусь досаду на старого кольпортера, немов це його вина, що він старий, бідний і нужденний.
— Не треба нам твоїх дневників, — відказав йому різко Симон, котрого гаряча, вином ще більш розгарячена, натура найменше спосібна була затаїти в собі таємну та необ'ясниму до-
- ↑ Дневник — щоденний часопис.
