зовсім не забавка так, як з Еженом. Знав Симон, що тут не обійдеться без крови, тільки правдоподібно з його боку, і думав тільки над тим, якби тепер з честю випутатися з немилої пригоди, в котру сам замотався своєю надмірною запальчивістю цього вечора.
— Ет, дав би ти мені спокій зі своїми глупими жартами, — сказав він, силуючись бути спокійним. — Я з тобою не маю ніякого діла, то й за якого чорта маю з тобою рубатися.
— Але я з тобою маю діло, Симон, — відповів твердим голосом Жан. — Ти думаєш, що я не шляхтич, і що кинути шляхтичеві шклянку на голову не є образа?
— Але Жан, — проговорив він нараз м'якшим голосом, — таку дурницю, зроблену при тім без тямки та застанови, ти чень не станеш уважати образою?
Тут Маня вмішалася в розмову; вона досі стояла, держачи Симона за рам'я, та з дивом-чудом слухала розмову, що велась між обома мужчинами.
— Але ж, Господи мій, що це між вами, люди, — перервала вона. — Жан, та же ти хтів успокоїти Симона, а не рубатися з ним! А тепер ось що!
— Ну, хіба ж я не успокоїв його, — відповів Жан. — Ади і рум'янець гарячковий щез і балакає по-людськи, без крику й своїм адвокатським звичаєм перекручуючи слова й факти. От того іменно я й хотів! Ха-ха-ха!
І сміючись, він пустив рам'я здивованого Симона, сів коло стола, спокійно налив собі чарку вина і звільна, смакуючи, та смокчучи, випив її, не озираючись і разу на Симона.
Між тим, Ежен переглядав газету. Та видно, не займала ні довжезна вступна стаття з висо-
