— Нане, — сказала вона, — це забагато для мене! Десята частина того — і то було б забагато. Я не заробила такої суми.
— Не заробила? Це що за слово? — сказав Ежен здивовано і собі ж позираючи на неї. — А хіба я заробив на неї? Я й стільки не заробив, що ти!
— Е, але пан можуть її мати, бо — пан!.. Але пан, видно, щось слабі, — я збігаю по доктора.
Ежен мимоволі всміхнувся на її бесіду, переплутану „панами”, і сказав:
— Ні, я не слабий, не бійся! А як і слабий, то вже на мою слабість ніякий доктор не порадить. Іди собі з Богом.
— Дуже щось пан дивно говорять, — відповіла арф'ярка. — Мені все таки здається, що треба збігати по доктора, аби пану поміг.
— Але дурна, — відказав Ежен, котрому та щира душа почала набридати, — іди собі з Богом! Я не слабий, я попросту… трохи… трошечки… п'яний!
— Ні, ні, ні! — трохи не скрикнув Ежен по відході арф'ярки, — таку муку терпіти, літа цілі, вік цілий терпіти — хоть би й задля якого протесту, — це забагато! Це затяжко на мене! І відки Жан узяв це, що я сильний, енергійний?.. Ні, я зламаний так, як і він. Дотеперішня неволя отрутою ввіссалась у всі пори мого тіла і мого духа. До чого я спосібний?..
Він не міг довше всидіти на місці. Його роздразнені нерви вимагали руху, — і він почав хо-
