каретою під'їздила аж під самі двері церковні, льокаї прискакували і відчиняли дверці, висаджували построєних дам і товстопузих, у фраках або у кунтушах та при карабелях, панів. „Свій пан“, яко господар, пішов у церков з своїми двома льокаями, щоб зробити прохід для панства, оглянути місця, приготовані для сидження. Звільна, пестробарвною, пахущою перфумами, хвилею влилась у церковцю ціла товпа вельможного панства, брязкаючи карабелями та шелестячи шовковими сукнями. Якраз читалось євангеліє, і панотець мусів перервати читання, поки панство не поуміщується, а опісля сказав коротеньку проповідь на тему: блаженнії нищії, яко тії Бога узрять.
Пишно палає сонце на небі, піднявшись уже геть-геть високо по пречистому, темноголубому зводі. Всміхається величнє й ласкаво сипле цілими потоками золотого проміння на розкішну подільську долину, що розляглась понад невеличким потоком повище села Сухобаб серед похилих склонів рівної височини, що потяглась геть-геть хвилястим морем на схід до Медоборів, а на південь — аж до Дністра й дальше. Та й не жаль же нині сонцю праведному розсипати стільки блиску й пишноти понад цією невеличкою долиною; і вона пристроїлась та прикрасилась, і вона радіє та пишається, мов молода до шлюбу йдучи. Аджеж вона, оця сама невеличка долина з рідкою, несочистою травою, витолочена кінськими копитами та товарячими ратицями, перерізана мізерним, болотяним потічком, обрамлена зораними і ще не порослими нивами, — вона призначена заняти
