— Так, культурна місія двору серед громади то наша велика задача, то властивий поступ, над котрого ширенням я працюю і працювати буду, доки духу стане в моїх грудях! Правда, не заперечу я того, що сказав наш дорогий маршалок. Щедро розсипала природа свої дари над нашим Поділлям. І двір, і хата можуть жити в достатку і злагоді й помагати собі взаємно. Чого ми домагаємось від селян, це всі знаємо і це дасться сказати кількома словами: побожности, учтивости і працьовитости. Побожний повинен бути селянин, бо раз у нього не стане Бога, не стане тої невидимої караючої руки, то він у тій хвилі зробиться диким звірем і пожре нас. Учтивий повинен бути селянин, щоб сповняв чесно свої обов'язки, додержував даного слова, бо прецінь же на тім основується ввесь горожанський порядок, це тільки дає йому право бути горожанином конституційної держави. А працьовитий повинен він бути… ну, це вже звісно, бо як не заробить, то й їсти не буде. Це так, моє панство, це всі знаємо. Але чи всі так само знаємо й наші обов'язки зглядом селянина? Чи всі знаємо, чим ми для нього є і повинні бути? Не уймаючи чести нікому з присутніх тут, осмілюся таки сказати, що не всі знаємо це так ясно й докладно, якби цього було треба.
Щось немов легесенький осінній вітерець повіяло по цілім зборі. Квадратове лице пана маршалка почервоніло, не знати чи від вишняку, чи від досади, бо то був чоловік, як казали, „з гумором і темпераментом“, а особливо, коли мав у чубі. У деяких гостей губи потягнулись кінцями вниз, у других вгору від
