шувати. З усеї зверхньої подоби, з одежі ніби простої, а все таки добірної та гарно шитої, видно було, що це заможний сільський дідич із якогось дальшого комітату[1]. Його товариш був молодий, може 16-літній хлопець, шатен, дуже красивий з лиця, того типу з широкими простолінійними рисами, що в дітей віщує високий ріст, сильний розріст костей і загалом показну зверхню подобу. І молодий хлопець, хоть у нього вус ледве що почав засіватися, був уже ростом мало що менший від старшого пана, в котрім зі схожости рис зараз можна було пізнати його батька. Очевидно, молодий хлопець був гімназист, що по скінченню курсу пару день пробув десь у знайомих близько Будапешту, а тепер разом із батьком їхав у рідне село, щоб на повній свободі покористуватися вакаційним часом. Це й справді так було, — ми швидко довідалися про це з розмови з обома подорожніми.
Старший пан був дуже живої вдачі, любив говорити, оповідати, жартувати. Поки поїзд стояв на станції, він щохвилі вибігав, то говорив полукричачи до когось крізь вікно вагона, то балакав щось до кондуктора тою мовою, в котрій кожна десята фраза пригадувала мені поламане наше:
— Едь Федь, та не тедь!
А коли поїзд рушив, пан розсівся вигідно в купе, зайнявши враз зі своїм сином цілу лавку — правда, нас в купе було всього
- ↑ Комітат — повіт, район.
