Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 6. Оповідання (1956).djvu/52

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

п'ятьох: я, мій товариш русин і ще якийсь німчик комівояжер — і розпочав розмову. Зразу пробував по-мадярськи, та переконавшися, що ніхто з нас, крім нього і його сина, не вміє цеї мови, зачав говорити по-німецьки. Говорив не вгаваючи, без поспіху, досить плавно, певним себе і добродушно-протекціональним тоном, поводився з нами дуже чемно, та видно було, що не розкусивши гаразд, хто ми, і якої народности, вдавав перед нами джентльмена на всякий випадок. Ми довідалися від нього, що він потомок старої шляхти угорської, що має значну маєтність десь коло Ніредьгази, що перед кількома роками повдовів і має тільки цього одного сина, що цей син, скінчив власне шосту клясу гімназіяльну відзначається феноменальними спосібностями й батько бажав би запевнити йому блискучу будущину і т. д. Коли батько почав дуже хвалити спосібності свойого сина, хлопець почервонів, як рожа, і промовив по-німецьки:

— Алеж, татку, псуєш мене! Як можна таке говорити, коли я сам ліпше знаю, що я зовсім не така мудра голова.

— Мовчи, мовчи! Тебе не питають! — добродушно-строго промовив батько. Очі його світилися, видно було, що дуже любив цього хлопця, котрий з лиця, як казав, пригадував йому зовсім його покійну жінку.

Почувши, що цей пан — буду називати його пан З. — живе недалеко Ніредьгази, ми якось мимоволі згадали про голосний тамошній процес задля Тіса-еслярського вбивства.