— Ах, не згадуйте про цей огидний процес, — скрикнув пан З. тоном патріотичного сбурення. — Ритуальне вбивство! Бійтеся Бога! Навіть вірити не хочеться, щоби в цивілізованій Угорщині в XIX віці було можливе щось таке! Це дійсна пляма нашій історії. Нині щось подібне не могло би статися. Сміло скажу, нема нині в Угорщині чоловіка, котрий би повірив такій байці, як ритуальне вбивство.
— Угорщина поступає наперед, — сентенціонально промовив комівояжер.
— О, ми поступаємо наперед! Прошу тільки пригадати, в яких то речах ми в останніх часах випередили всю Европу! Стрефовий тариф на залізницях це ж здобуток цивілізаційний, не правда? І що ж? Ще німці дебатували, чи це можливе діло, а ми взяли, запровадили й відразу рішили справу. А наші конфесійні закони! Наші цивільні шлюби!… Панове, це справа дуже важна! Принципіяльно важна!
— Для мене ще важніше принципіяльно, — промовив я — знати, чи цей поступ доторкається тільки вершків нації, чи обхоплює всі її верстви аж до споду?
— Всі, всі! — з запалом і ненадумуючися скрикнув патріот. — І неможливо інакше. Подумайте, по наших пустах[1] паровий плуг свище. Це ж революція соціяльна… мирна, розуміється, мирна!
— Мирна або й не мирна! — втрутив я. — За паровим плугом потяглися й бунти Альфельдських рільних робітників. І власне вони спонукали мене до цього питання,
- ↑ Пуста — степ.
