йдуть, а щоби трапити до Банату, держаться лінії залізної дороги.
Я хотів було відшукати пана З., щоб поділитися з ним цими відомостями про угорських Готентотів і про розширення цивілізації у всіх верствах угорської людности, коли в тім роздалося друге дзвонення, а рівночасно на пероні зчинився якийсь галас, шум, крик, мов у корчмі. Я поспішив туди й побачив, як портер[1] держав за ковнір старого, сивобородого й пейсатого жида й силкувався втягти його до будинку станційного, а жид руками й ногами боронився, тріпався, вайкав і кричав, мов мала дитина. Портер булькотів щось грізно по-мадярськи, жид відповідав своїм жаргоном, публіка тислася довкола, одні балакали, другі кричали, треті сміялися. Не розуміючи мадярської мови, я стояв мов на турецькім казанню й не знав, про що ходить, коли втім обік портер і старого жида мов із землі виросла могуча стать пана З. Він щось гостро сказав до портер, і цей зараз пустив жида; потім пан З. обернувся до жида і щось сказав до нього по-мадярськи, та цей тільки головою похитав і з виразом розпуки провів рукою по горлу, немов: «Ріжте мене, а не розумію».
— Куди їдете, старий? — запитав пан З. по-німецьки.
— До Кіш Сольви, пане графе, до Кіш Сольви! — залебедів жид. — Мушу там бути нині, син мій слабий, пише, щоб конче приїхав.
- ↑ Портер — сторож, що стоїть при дверях.
