До тих Мошкових доказів та до горілки Юра почав привикати чимраз більше, а коли Мошко нарешті натякнув йому, що він не обов'язаний давати йому більше, як три чарки денно, Юра не змагався і платив за горілку тими грішми, які мав зароблені. Він почав було складати ті зароблені гроші — зразу на кожух, далі задумав зібрати хоч 100 ринських і справити до церкви євангеліє за душу небіжки жінки. Але привичка до горілки почала звільна перемагати його постанови, із зароблених та зложених грошей капало чимраз більше в Мошкову кишеню. І доки капало, Мошко був добрий та ласкавий, потішав Юру в його гризоті, картав тих гуцулів, що виявляли йому маловаження або нехіть, картав навіть Юрового сина за погане поводження з батьком, і Юра почував себе мов за високим, густим плотом, у безпечному захисті й опіці.
Тільки здоров'я його почало щось не статкувати. Проживши 67 літ, він досі не зазнав слабости крім декількох ран на свойому тілі, одержаних чи то при небезпечній лісовій роботі, чи в корчемних бійках. А тепер — не знати, чи від гризоти, чи від Мошкової горілки, чи від чого іншого, з ним почало робитися щось недобре. Йому відхотілося їсти, в голові шуміло, в горлі пекла вічна згага, руки й ноги тряслися, сон його не брався, а як часом було засне на хвилину, то його мучать такі страшні та «жєсні»[1] сни, яких він перед тим не видав ніколи й після яких
- ↑ Жєсний — жахливий.
