„Отже поки Яць там бавивсь
З жінкою й дітьми, я справивсь:
Два грубезнії листи
Написав. Тебе, мій друже,
Я просити хочу дуже
До царя їх занести“.
„Добре, — Цап сказав, — гляди лиш,
Щоб де в мене не згубились,
Не зламалась би печать!“
„Правда! Підожди хвилину,
Я в ведмежую торбину
Зав'яжу їх, можеш брать!“
І побіг до хати живо,
А в душі смієсь злосливо:
„Будеш мать лист! Жди лише!“
Зайця голову криваву
В торбу шасть, шнурками жваво
Позав'язував, несе.
„Ось, Базуню мій любезний,
Тут в тій торбі лист грубезний,
І два меншії лежать.
Ти неси їх осторожно,
А розв'язувать не можна
Бо зламається печать.
„А про Зайця не журися,
Він там так заговорився,
Що казав перепросить!
Йди наперед шмат дороги,
А вже Заяць бистроногий
Дожене тебе за мить.
„І ще знаєш що, мій друже?
Лев, наш батько, любить дуже
