Перейти до вмісту

Сторінка:Іван Франко. Твори в 20 тт. Т. 7. Дитячі твори (1956).djvu/157

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено


„Півень крикнув сміховито:
„Ой, мій таточку Микито,
Та й масні ж твої слова.
І язик твій медом капле.
Але зуб твій люто хапле,
Злоби повна голова“.

„Я кажу: „Ой, гарна пташко,
Знов грішиш ти дуже тяжко.
Знай же: за-для тебе я
Із далекої пустині
Вмисно аж сюди йду нині.
Ось до тебе річ моя:

„В сні почув я голос з неба:
„Встань, Микито, живо треба
У село іти тобі.
Ти не гайся й не лякайся,
Якнайшвидше поспішайся, —
Здиблеш Півня на вербі.

„Півень цей — страшенний грішник,
Многоженець і насмішник,
І безбожник. То ж іди,
Розворуш йому сумління,
Змий гріховне затвердіння,
До покути приведи!“

„Синку ти мій гребенястий,
Швидко можеш ти пропасти,
І душа піде в смолу.
Злізь з гілляки, сповідайся,
У гріхах своїх покайся,
Душу збережи цілу“.

    Феб — старогрецький (поганський) бог сонця.