То ж лякаюся, крий Боже,
Щоб і тут не поблудив.“
„Грішнику! — ревнув я строго, —
Чорт говорить з горла твого!
Сповіді боїться біс!
Геть жени його! Покайся!
Із покутою не гайся!
Зараз тут до мене злізь!“
„Оттакого то я шваба
Підпустивши[1], цього драба
Таки за печінку взяв.
Звільна з гілки він на гілку
Став злізати і за хвильку
На землі край мене став.
„Тут я хап його та й кличу:
„А, ти тут мені, паничу!
Сповідайсь, не сповідайсь,
А великої покути
Вже тобі не оминути.
Зараз із життям прощайсь!
„Будь я пес, не Лис Микита!
Буде кров твоя пролита,
А жупан червоний твій
Я розмикаю й розкину,
Грішне тіло в домовину,
У живіт спакую свій.“
„Зміркувавши, де попався,
Півень стишивсь, не тріпався,
Звісив голову униз
