І промовив сумовито:
„Ой, мій таточку Микито,
Що вже діяти, живись!
„Видко, Бог судив так, любий,
Щоб через твої я зуби
В рай блаженний увійшов.
Так бери ж собі те тіло,
Щоб в зубах тобі хрумтіло.
Поживай і будь здоров!
„І жупан оцей червоний,
Що ним часто во дні они
Я пишавсь серед Курок,
Рви, шматуй, — я не жалію,
Тільки дай мені надію,
Що в смолі не буду мок.
„Лиш один ще жаль сердечний
В світ загробний, безконечний
Понесу з собою я,
Жаль тяжкий для серця мого,
Бо й для тебе шкоди много
Принесе та смерть моя.
„Бачиш, голос мій чудовий
Так сподобався попові,
Слава скрізь о нім така,
Що в єпископськім соборі,
При архиєрейськім хорі
Мав я стати за дяка.
„Ось тепер, коли я гину,
Мали у твою пустиню
Три каноніки прийти,
Закінчить твоє злидарство
