„Ну, я їм, аж хата ходить!
Малпа тим часом розводить
Теревені всі свої
Про жіночі нерви ніжні,
Про мущин чуття побіжні,
Про рабство жінок в сім'ї.
„Про „небіжчика“ спімнула
Та й тяженько тут зідхнула:
„Він мене не розумів!“
Далі скочила в культуру,
Ворожбу, літературу,
Стрій[1], політику і спів.
„Я потакую й смакую,
Та для форми десь якую
Суперечку підведу;
Малпа спорить, гарячиться, —
Бачу, потік не скінчиться,
То ж, наївшись, більш не жду.
„Пані люба, я щасливий,
Що такий тут скарб правдивий
Несподівано знайшов!
Тут скріпив я тіло й душу,
Та простіть, спішити мушу,
Та прийду швиденько знов“.
„Малпа щось там ще плескала,
Я не слухав, як дам драла,
Коло Вовка опинивсь.
„Ах, Микито, я тут гину,
А ти там цілу годину!
Ну, приніс що? Пожививсь?“
