Цю сторінку схвалено
Той знов очі видрать важить.
Двоє хапле[1] за дрючки.
„Лущать, б'ють без милосердя!
Ледве-неледве відпер я
Двері й крикнув: „Вовче, йди!“
От він вискочив в тій хвилі,
Бо були б його убили,
Ніби Гамана жиди.
„Відтоді у Малпи Фрузі
Став я в ласках по заслузі,
Вовк же гірший полину.
То ж я вірю щастю свому:
Серед бурі, серед грому
Інші тонуть, я сплину“.
Оттака велась розмова,
Поки шляхом Лис до Львова
Враз з Бабаєм дочвалав:
Саме в пообідню пору
На майдані просто двору
Він на суднім місці став.
ПІСНЯ ОДИНАДЦЯТА
Повідають мудрі люди:
Прибудь розум, щастя буде.
Того й Лис державсь усе:
Хоч мороз шкребе по тілі,
Але рухи бистрі, смілі,
Гордо голову несе.
Так він виступив охоче:
Всі на нього вперли очі,
- ↑ Хапле — хапає.
