І взяв нас усіх чотирьох до свойого замку. Ледве-не-ледве я упросив його, щоб хоч мене одного пустив до тебе, щоб я дав тобі відомість, як стоїть справа. Тепер, вельможний дідичу, сам поміркуй, чи ми винні тому, що ти сьогодні голоду намлівся, і що тобі далі робити.
Почувши це оповідання, Ведмідь аж увесь наїжився. Вся його злість обернулася на того нового супірника, що так несподівано вліз йому в дорогу.
— Це що за якийсь непотріб непотрібний посмів сюди вдертися? — ревів він, дряпаючи землю пазурями. — Гей, Зайче, зараз веди мене до нього, нехай його розірву на дрібні шматочки!
— Вельможний дідичу! — мовив Заяць, — це дуже могутній пан, страшний такий…
— Що? Ти думаєш, що я буду його боятися? Зараз веди мене до нього, побачимо, хто буде дужчий.
— Вельможний дідичу, але він живе в кам'янім замку…
— Е, що там мені його замок! Веди мене до нього, вже я його досягну, хоч би він сховався на сам вершок найвищої смереки.
Попровадив Заяць Ведмедя до криниці та й каже:
— Вельможний дідичу! Велика твоя сила! Ади, твій ворог як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз драпнув і сховався до свойого замку.
— Де він? Де він? — кричав Ведмідь, оглядаючися довкола й не бачучи нічого.
Ходи сюди й заглянь ось тут! — мовив Заяць і підвів Ведмедя до криниці. Став Ведмідь над цямриною, глянув у низ, аж там і справді Ведмідь.
